>>4453
Дитячий спогад разблоковано.
Якось, переглядаючи вкотре сімейну кулінарну бібліотеку, я вирішив перейти від теорії до практики і попросив своїх приготувати щось із цього розмаїття.
Тут варто згадати, що в моєму дитячому пантеоні кулінарної літератури "Страви естонської кухні" посідали одне з топових місць - з очевидних причин: їжачки з паштету були лише в естонців.
Тож, звісно, першим ділом я попросив зробити тих самих їжачків - на що отримав категорично негативну відповідь, адже жодного печінкового паштету в нас не було і не передбачалося - 93й-94й рік від р.х на дворі.
Другою моєю улюбленою картинкою були тістечка "Міні", але я вже трохи вмів читати і міг повною мірою оцінити знущання (яке балансувало на межі з печерною русофобією) естонських кулінарів із ресторану "Старий Тоомас" у Талліні, самостійно.
Далі були відкинуті естонська весільна ковбаса (через складність), мисливські ковбаски (через їхню відсутність у магазинах і ринках), просити перлову кашу було б уже смішно з мого боку, ну і так далі.
Список кандидатів невпинно скорочувався, і врешті в ньому залишилося лише одне блюдо, яке, з одного боку, естетично все ще було доволі привабливим, а з іншого - його мої начебто навіть бралися приготувати.
Щоправда, і тут виникла проблема. Кориця в нас була, але зберігалася в дерев'яному коробу у вигляді згорнутої в трубочку кори, діставалася вона і натиралася лише на великі свята, тож тюрю мені запропонували готувати без неї.
Я на це великодушно погодився, отримавши можливість долучитися до естонської радянської кухні у вигляді тарілки простокваші з хлібом і цукром та зміцнити, таким чином, дружбу між народами СРСР, який вже на момент дегустації вже пару рочків як нахуй здох.
Але дивна річ: є відчуття, що навіть сьогодні, за наявності різноманітних паштетів і мисливських ковбасок, додавати корицю в йобану тюрю досі можуть дозволити собі лише в Естонії.
Ну і вічне сяйво паштетних їжачків нікуди не зникло.