Думаю, тут найкраще місце, щоби висратися про це
бо це помийниця для двачерів, ще й у такий
рагулячий день
чому рагулячий, поясню
далі.
Щоб ви не вигадували, що це якийсь примітивний регіональний
шовінізмам від гуцула-дикуна, то зразу розкажу про свій бекґраунд:
етнічний українець оригінально зі сходу країни, з депресивного
індустріального містечка, де превалює совково-парашкінська
культура; пройнявся українством та перейшов на українську мову ще в
універі у 2000-их; у 2010-их переїхав до Галичини подалі від
кацапоязикого скаму, від дискримінації за мою рідну мову й від
такого іншого; тепер почуваюся чудово, кацапську майже не чую.
Скажу кілька речей, котрі тобі скоріш за все не сподобаються,
двачере.
1. Війна почалася, бо кацапоязикий скам у великому складі гальмував
прогрес новоспеченої «української» держави. Якби не такі як ви, ми
би ще в 90-их вступили до НАТО і до ЄС, як це зробили пост-совкові
і пост-соцтабірні держави з адекватними громадянами.
2. Справедливість долі в тому, що в цій війні найдужче дістається
регіонам, де проживає кацапоязике сміття, що дуже любило расію всі
роки «незалежності», не кажучи вже що жило з «братами»-кацапами в
одному культурному просторі. Щоразу як дізнаюся, що «братським»
снарядом вбило рагулів з Харкова чи Маріуполя, щиро радію, бо
справедливість завжди викликає в мене насолоду.
Можете зауважити: помста — і теж матимете рацію, бо
справедливість і помста часто йдуть пліч-о-пліч.
3. Будувати державу в політико-адміністративних кордонах,
накреслених Сталіним, було помилкою. Оптимальним варіантом звісно
було би відділитися заходу країни по лінії Збруча й будувати
невелику європейську державу за типом Естонії чи Литви, з видачею
посвідки
опущенки негромадянина місцевому кацапоязикому
скаму, а також створити «карти українця» для таких як я, хто
здекацапився й хотів би втекти з буферної зони між справжньою
Україною та кацапщиною.
4. 24 серпня — це день ганьби, коли активні українці, все життя
дискріміновані й принижені, політичними засобами витисли оголошення
незалежності УРСР, проте надарма, бо 90+% громадян-рагулів УРСР
абсолютно не була потрібна ні своя держава, ні навіть ідентичність.
Це день, який варто пам'ятати як «день початку рагулізму» — день, з
якого ми можемо відслідковувати як кацапоязикі недоумки
занапащували всяку надію збудувати вартісний політичний організм.