№
32397
Наскільки я зрозумів, перемир’я між Індією та Пакистаном, яке активно просував Трамп і яке було укладене за посередництва Марко Рубіо, зірвалося через Пакистан — той знову почав обстріли індійських територій.
На тлі цього у мене виникла особиста теорія, на достовірності якої я не наполягаю.
Як особисто мені здається, зрив перемир’я стався саме через позицію Китаю, який, здавалося б, мав бути зацікавлений у швидкому врегулюванні конфлікту між двома ядерними державами під своїм боком (спочатку на цьому у Пекіні і наполягали). Проте його ставлення, схоже, кардинально змінилося.
Ця зміна, знову ж таки, на мою думку, була зумовлена саме перебігом бойових дій. Спочатку всі — включно з індійськими високопосадовцями, військовими та навіть самими пакистанцями (які постійно шукали шляхи до деескалації) — вважали, що кількісна перевага Індії, а також значний арсенал західної та російської техніки дозволить їй завдати нищівного удару, на який Пакистан не зможе гідно відповісти. Саме тому Нью-Делі й завдав першого удару.
Однак у ході протистояння виявилося, що китайська техніка не лише не поступається, а в окремих випадках навіть перевершує західну. Особливо це стало помітно під час масштабного повітряного бою, у результаті якого індійські ВПС втратили щонайменше три літаки, зокрема один сучасний французький Rafale (це, до речі, літак покоління 4.5).
Тобто, як влучно підмітили в CNN , це протистояння виходить за межі звичайної індійсько-пакистанської гризні. Воно перетворюється на полігон для випробування китайської зброї, характеристики якої досі існували лише на папері, і, водночас, на поле битви між західними й китайськими технологіями. І наразі останні явно беруть гору (акції китайських оборонних компаній наразі є одними з найприбутковіших активів — буквально летячи у стратосферу).
І саме для "більш якісної обкатки" цієї зброї, що, до того ж, стане найкращою рекламою для неї, у Пекіні могли — на тлі пакистанського бажання реваншу — підштовхнути Ісламабад до затягування конфлікту на дещо довший термін.
Я, як і раніше, скептично ставлюсь до того, що цей конфлікт переросте у щось супермасштабне з мільйонами піхоти в окопах. Але те, як він наразі розвивається — масовані артилерійські обстріли прикордоння, нальоти дронів-камікадзе, точкові ракетні удари — свідчить, що все це може тривати ще кілька тижнів.
До речі, це ще й дуже тривожний сигнал для США, які роблять ставку саме на технологічну та якісну, а не кількісну перевагу в майбутній війні з Китаєм. Вони цю саму перевагу, як показує нинішній конфлікт, уже втрачають — якщо не втратили повністю. І це, своєю чергою, може додати товаришу Сі впевненості у тому, що час перевірити американського орла на міцність у відкритому протистоянні за вплив не лише в Тихоокеанському регіоні, а й у світі загалом, все ближче.
Заходу терміново потрібні зміни: модернізація, перегляд підходів в усіх військових доктринах і, головне, консолідація зусиль. Але з тими людьми, які нині сидять у Білому домі, на такі, життєво необхідні для виживання їхньої (та і нашої) цивілізації, кроки, надії небагато.
|